ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ФАРМАЦІЇ ТА КЛІНІКИ - Методичні вказівки та контрольні завдання з біологічної хімії для студентів факультету...

^ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ФАРМАЦІЇ ТА КЛІНІКИ
У здорової людини вміст вітаміну А у крові становить від 15 до 60 мкг%. Відхилення від норми в сторону збільшення чи зменшення вітаміну призводить до виникнення гіпер- та гіповітамінозу.

Причиною виникнення гіповітамінозу є недостатнє поступлення вітаміну з продуктами харчування, порушення процесів жовчевиділення, що призводить до припинення всмоктування жиророзчинних вітамінів, зокрема ретинолу, кальциферолу, токоферолу та інш., зниження активності ферменту тонкої кишки каротинази, що зумовлює порушення перетворення каротину в ретинол.

Оскільки жиророзчинні вітаміни мають здатність нагромаджуватися в організмі при введенні їх у великій кількості, це може призвести до розвитку гіпервітамінозів з характерними клінічними ознаками.

Для запобігання розвитку гіповітамінозів застосовують фармацевтичні препарати вітаміну А – ретинолу ацетат, ретинолу пальмітат у вигляді масляних розчинів, драже та таблеток. Показами для їх застосування є захворювання очей, шкіри, інфекційні захворювння, а також патологічні процеси дихальної системи, ерозивні ураження шлунка та травної системи.

В нормі у крові дорослої людини вміст аскорбінової кислоти становить 39,7 - 113,6 мкмоль/л.

Аскорбінова кислота і продукти її розпаду виводяться з організму із сечею. У здорової людини за добу із сечею виводиться 20-30 мг або 113,55-170,33 мкмоль вітаміну С. Підвищений розпад аскорбінової кислоти зустрічається при гіпоацидному гастриті, виразковій хворобі, ентериті. Виділення вітаміну С нижче від норми свідчить про С-гіповітаміноз чи недостатню С-вітамінну забезпеченість організму.

Авітаміноз С призводить до виникнення захворювання – цинги, супроводжується синюшністю губ, нігтів, кровоточивістю ясен, блідістю і сухістю шкіри, точковими підшкірними крововиливами, розгойдуванням і випадінням зубів, болями в суглобах, повільним загоєнням ран. Основою цих змін є порушення утворення колагену і хондроїтинсульфату, а також підвищення судинної проникності і зниження згортання крові.

Для запобігання розвитку гіповітамінозу та для його усунення при виникненні застосовують лікарські препарати аскорбінової кислоти, аскорутин.
^ Визначення кінцевого рівня знань Приклад тестового контролю кінцевого рівня знань Тест 1

Умова

Варіанти відповідей

Вказати найбільш характерні ознаки наступних гіповітамінозів


1. Вітамін РР

2. Вітамін В2

3. Вітамін В3

4. Вітамін С

5. Вітамін В12

6. Вітамін В6

7. Вітамін Н

А. Дерматит

Б. Тахікардія

В. Порушення ЦНС

Г. Діарея

Д. Втрата апетиту

Е. Анемія

Є. Алопеція

Ж. Глосит, гінгівіт

З. Кровоточивість ясен, ламкість судин.

И. Атрофія м’язів


Тест 2

Умова


Варіанти відповідей

Вказати найхарактерніші ознаки гіпервітамінозів:


1. Вітамін А

2. Вітамін Д

А. Кальцифікація внутрішніх органів

Б. Гіперкератоз

В. Диспепсичні явища

Г. Алопеція

Д. Гіперкальциемія

Е. Запалення очей

Є. Геморагічний синдром

Ж. Остеомаляція

З. Атрофія м’язів

И. Сутінкова сліпота


Тест 3

У хворого з частими кровотечами у внутрішні органи і слизові оболонки у складі колагенових волокон виявили пролін і лізин. Відсутність якого вітаміну приводить до порушення їх гідроксилювання?

A. Вітамін С

B. Вітамін Е

C. Вітамін К

D. Вітамін А

E. Вітамін Д


Тест 4

У пацієнтки спостерігається порушення перебігу вагітності, існує загроза викиду плоду. Дефіцит якого вітаміну може спостерігатися та якою якісною реакцією це можна виявити ?

  1. Реакція з нітратною кислотою

  2. Реакція з феруму хлоридом

  3. Реакція з дихлорфенол-індофенолом

  4. Реакція із феруму сульфатом

  5. Біуретова реакція

Ситуаційні задачі


1. Вітаміни А і D можна одночасно вживати в кількості, достатній для підтримання їх нормального рівня протягом кількох тижнів, вітаміни групи В необхідно вживати значно частіше. Чому?

2. У хворого з сечею виділяється підвищена кількість піровиноградної кислоти. Про недостатність яких вітамінів в організмі це свідчить ?


Питання для контролю виконання практичної роботи

1. Яким методом користуються для кількісного визначення вітаміну А? У якому матеріалі?

2. Для виявлення якого вітаміну користуються реакцією з феруму хлоридом ?

3. Чим зумовлене червоне забарвлення під час ідентифікації вітаміну К3?

4. Якими якісними реакціями виявляють вітамін С ? Значення визначення даного вітаміну фармації.

5.Для виявлення якого вітаміну служить ферихлоридна проба ? Чим зумовлене червоне забарвлення ?

6. За допомогою якої реакції можна ідентифікувати вітамін РР ?

7. На яких властивостях вітаміну С грунтується його визначення? Яким методом користуються для кількісного визначення вітаміну С? Яка кількість цього вітаміну виводиться за добу з сечею у здорової людини?

8. Якою реакцією можна ідентифікувати наявність вітаміну С?


Науково-дослідна робота студентів

Теми для реферативних доповідей

1. Роль вітаміну А у процесі канцерогенезу.

2. Переваги застосування синтетичних аналогів вітаміну К у практичній медицині.

3. Сучасні методи дослідження коферментних функцій водорозчинних вітамінів.

4. Методи вивчення антиоксидантної активності вітаміну С.

Література

ОСНОВНА:

  1. Вороніна Л.Н., Десенко В.Ф., Мадієвська Н.Н. та ін. Біологічна хімія. – Харків.: Основа, 2000. – С. 426 – 456.

  2. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ – Тернопіль. : Укрмедкнига, 2000. – 508 с.

  3. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. – Київ – Тернопіль.: Укрмедкнига, 2001. – С.124 –149.

  4. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1990. – С.147-163.

  5. Біологічна хімія. Тести та ситуаційні задачі / За ред.О. Я.Склярова. – Львів.:Світ.2006. –С. 94-106.

  6. Савицкий И.В. Биологическая химия. – К.: Вища школа, 1982. – С.223 –240.

  7. Строев Е.А. Биологическая химия. – М.: Высшая школа, 1986. – С.339 – 349, 352 – 372.

ДОДАТКОВА:

  1. Ленинджер А. Основы биохимии. – М.: Мир, 1984. – 1056 с.

  2. Страйер Л. Биохимия. – М.: Мир, 1984, т.1.

  3. Бышевский А.Ш., Терсенов О.А. Биохимия для врача. – Екатеринбург.: Уральский рабочий, 1994. – 384 с.

  4. Ангельскі С., Якубовскі З., Домінічак М.Г. Клінічна біохімія. – Сопот, 1998. 451 с.

НАУКОВА:

  1. Бабичев В.Н., Ельцева Т.В. Витамины их роль в функционировании репродуктивной системы // Проблемы эндокринологии. – 1993. – №2. – С.51-55.

  2. Букин Ю.В. Витамины и -каротин в профилактике злокачественных новообразований (итоги и перспективы) // Вопросы питания. – 1993. – №4. – С.9 – 12

  3. Гоженко О.І., Славина Н.Г., Лобенко О.О. та інш. Біофлавоноїди і радіорезистентність // Фармацевтичний журнал. – 1997. – №4. – С. 71 – 76.

  4. Демидова А.В., Сысоева Н.А. Вопросы диагностики и терапии В12-дефицитной анемии // Клиническая медицина. – 1996. – №1. – С.59 – 60.

  5. Донченко Г.В. Чернухіна Л.О., Кузьменко І.В., Пархоменко Ю.Н. Вміст вітамінів у крові різних груп населення України, що потерпіло внаслідок аварії на ЧАЕС // Укр. біохімічний журнал. – 1997. – т.69, №3. – С.48 – 53.

  6. Харитончик Л.А., Коденцова В.М., Вожесинская О.А. и др. Уточнение критериев обеспеченности организма витамином В6 // Вопросы медицинской химии. – 1995. – Т.41, №3. – С.46 – 50.



^ ЗАНЯТТЯ №7


Тема заняття. ХІМІЯ ЛІПІДІВ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ


Мета заняття: Знати основи класифікації, будову, основні фізико-хімічні властивості, функції ліпідів, їх роль в організмі. Вміти визначати вміст: фосфоліпідів у сироватці крові, якісно виявляти жовчні кислоти.

^ Актуальність теми: У живому організмі, ліпіди виконують різноманітні функції: вони є складовими компонентами біологічних мембран, приймають участь в регуляції проникності, є енергетичним джерелом, виконують пластичну функцію, а також є попередниками біологічно активних речовин (простагландини). Тому знання студентами будови та фізико-хімічних властивостей і процесів обміну ліпідів, вміння визначати і оцінювати порушення кількісного складу жирів, співвідношення різних фракцій ліпідів у крові є необхідним для формування у студентів уявлення про функціонування клітини та організму в цілому.

Конкретна мета: Вміти: 1. Якісно виявляти жовчні кислоти у біологічних рідинах. 2. Проводити кількісне визначення фосфоліпідів та холестерину у сироватці крові. 3. Аналізувати та оцінити одержані дані для розуміння механізмів розвитку патологічного процесу.

Міжкафедральна інтеграція: Знати: 1. Загальнобіологічні закономірності життєдіяльності клітин організму (кафедра біології). 2. Будову і фізико-хімічні властивості триацилгліцеридів та фосфоліпідів (кафедра біоорганічної хімії). 3. Емульгування жиру. Поверхнево-активні речовини (кафедра біофізичної хімії) 4. Методи дослідження ліпідів (кафедра біоорганічної хімії). 5. Механізми терморегуляції, основи енергетичного та основного обміну (кафедра нормальної фізіології). 6. Морфологічні особливості структури мембран (кафедра гістології).


^ ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ

Питання для самопідготовки:

  1. Загальна характеристика ліпідів. Їх хімічна структура, класифікація та біологічне значення.

  2. Вищі жирні кислоти. Значення ненасичених жирних кислот як обов’язкового компоненту кардіо- та гепатопротекторних медикаментозних препаратів.

  3. Характеристика ацилгліцеринів. Їх структура, біологічне значення. Воски.

  4. Стериди. Холестерин. Хімічна характеристика, біологічна роль. Діагностичне значення змін вмісту холестерину в крові.

  5. Складні ліпіди: гліцерофосфоліпіди, сфінгофосфатиди, глікосфінголіпіди. Представники, будова, біологічна роль. Діагностичне значення вмісту загальних фосфоліпідів у сироватці крові.

  6. Жовчні кислоти, їх парні сполуки. Будова, властивості, біологічна роль.

  7. Будова та властивості біомембран. Їх функції, роль білкових та ліпідних компонентів.

  8. Транспортні форми ліпідів крові. Хіломікрони, - та -ліпопротеїни, вільні жирні кислоти. Місце формування, склад та значення. Роль білків транспортних форм. Клінічне значення визначення фракцій ліпопротеїнїв.

  9. Трансмембранний транспорт речовин. Фармпрепарати – активатори та інгібітори трансмембранних переносників.

  10. Мембранні рецептори, їх біологічне значення в нормі та при патології.


^ Блок інформації.

Ліпіди – різноманітні за будовою та властивостями органічні речовини, які характеризуються різною розчинністю в органічних розчинниках і, як правило, нерозчинні у воді.

Залежно від хімічного складу ліпіди поділяють на декілька класів.

До простих ліпідів належать: а) нейтральні жири (тригліцериди); б) воски; в) стериди; г) ефіри ретинолу, кальциферолу і жирних кислот.

До складних ліпідів відносять: а) фосфоліпіди; б) гліколіпіди; в) сульфоліпіди.

Похідними ліпідів є: а) каротиноїди; б) терпеноїди; г) жиророзчинні вітаміни тощо.

^ Нейтральні жири – це суміш складних ефірів гліцерину та вищих жирних кислот, що мають парну кількість вуглецевих атомів і можуть бути насиченими (стеаринова, пальмітинова) і ненасиченими (олеїнова, лінолева, ліноленова, арахідонова). Останні належать до есенціальних жирних кислот. Фосфоліпіди поділяють на фосфогліцериди (лецитини, кефаліни, серинфосфатиди, ацетальфосфатиди) і фосфатиди-негліцериди (сфінгомієлі-ни, інозитфосфатиди). До їх складу, крім спирту і жирних кислот, входять фосфорна кислота і азотисті основи (холін, коламін, серин). Стерини (холестерин) є поліциклічними одноатомними вторинними ненасиченими спиртами. Складні ефіри холестерину і вищих жирних кислот – стериди. До гліколіпідів відносять цереброзиди, гангліозиди.

Ліпіди виконують наступні функції:

^ У нормі вміст загальних ліпідів – 4-8 г/л. Добова потреба організму людини в жирах – 80-100 г, у тому числі 25 г рослинних, біля 5-6 г фосфатидів і 0,3-0,6 г холестерину. Дефіцит у продуктах незамінних поліненасичених жирних кислот є однією з причин порушення обміну холестерину, розвитку атеросклеротичного процесу.

^ Транспорт ліпідів відбувається у водному середовищі, хоча ліпіди є слаборозчинними у воді. Ця перешкода усувається присутністю амфіфільних (амфіпатичних) сполук (наприклад, фосфоліпідів або гліколіпідів), у яких одна частина молекули є гідрофільною, а інша – гідрофобною. У воді молекули фосфоліпідів спонтанно об’єднуються у впорядковані комплекси і внаслідок цього виникають ліпідні структури, наприклад подвійні шари, подібні до ліпідного компоненту цитоплазматичних мембран, моношари, як, наприклад, у сурфактанті легеневих міхурців, та міцели, як у жовчі. Такі полярні сполуки є поверхневоактивними сполуками (емульгаторами). Найбільшу емульгуючу активність виявляють солі жовчних кислот.

Основними транспортними формами ліпідів є хіломікрони, ліпопротеїни високої, низької або дуже низької щільності, які відрізняються за кількістю білка, процентним вмістом окремих ліпідних компонентів і відносною молекулярною масою. Транспортуючи холестерин із периферійних тканин до печінки, ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ) сприяють його трансформації і виведенню з організму, зменшуючи ризик відкладання його в судинах і виникнення атеросклерозу. За допомогою ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) холестерин транспортується до тканин (надниркові залози, статеві залози, мозок тощо.). Тому ЛПНЩ та ліпопротеїни дуже низької щільності (ЛПДНЩ), багаті на холестерин і тригліцериди, є атерогенними ліпопротеїнами, які проникають із плазми крові у судинну стінку і служать первинним субстратом для атеросклеротичного пошкодження артерій.

За сучасними уявленнями основу структурної організації клітини складають мембрани. Біомембрани – клітинні структури, що відокремлюють клітину від навколишнього середовища та розділяють внутрішньоклітинний простір на певні компартменти (органели, субклітинні структури). Виділяють різні типи мембран: плазматичні (поверхневі) та цитоплазматичні (внутрішньоклітинні або субклітинні). Необхідно відмітити, що плазматична мембрана морфологічно і функціонально тісно пов’язана з внутрішньоклітинними мембранами.

Основними структурними компонентами мембран є ліпіди, білки, вуглеводи. Ліпідні компоненти біологічних мембран представлені різними класами полярних ліпідів: фосфоліпідів (фосфатидилхолін, -етаноламін, -серин, сфінголіпіди) – до 80-90% загального вмісту мембранних ліпідів; гліколіпідів (переважно глікосфінголіпідами). Зовнішня плазматична мембрана характеризується значним вмістом вільного холестеролу та його ефірів і наявністю гліколіпідів, які відсутні в інших мембранах. Усі компоненти мембран неодноразово змінюються впродовж життя клітини. Швидкість оновлення залежить від інтенсивності функціонування мембрани.

В основі сучасних уявлень про будову мембран лежить рідинно-мозаїчна теорія Сінгер-Ніколсона (1972). Згідно неї основою (безперервним матриксом) біомембрани є полярний ліпідний бішар, в який занурені окремі білкові молекули. За локалізацією їх розділяють на: а) поверхневі (периферійні) білки; б) білки, що частково занурені у бішар; в) внутрішні (інтегральні) білки.

Найважливішою функцією мембран є регуляція транспорту речовин у клітину та з неї (трансмембранний транспорт). Різні речовини проходять через мембрани з неоднаковою швидкістю та за різними механізмами. Їх поділяють на макро- (макротранспорт) і мікроперенесення (мікротранспорт). Перший має дискретний характер. Різновидами його є ендо- та екзоцитоз.

Мікротранспорт відбувається безперервно. За механізмом він може бути пасивним і активним. Пасивним називається трансмембранне перенесення речовин за концентраційним, осмотичним чи гідростатичним градієнтом, яке для своєї реалізації не потребує енергії макроергічних сполук. Залежно від природи речовин, що переносяться, пасивний транспорт відбувається шляхом простої чи полегшеної дифузії. Проста дифузія властива для перенесення гідрофільних речовин з малим розміром молекул (Н2О, СО2, О2, гліцерину, сечовини та ін.). Полегшена дифузія здійснюється за допомогою молекулярних структур – переносників, і властива для перенесення органічних кислот, моносахаридів, жиророзчинних вітамінів, стероїдних гормонів. Роль переносників можуть виконувати поліпептидні антибіотики (валіноміцин, граміцидин), жовчні кислоти, карнітин, т-РНК, ліпопротеїдні комплекси тощо.

Переміщення молекул крізь мембранний бішар за участю білків-переносників може відбуватися двома способами: пасивного та активного транспорту. Переміщення речовин через мембрани проти градієнту концентрації отримало назву активного транспорту. Він потребує затрат енергії, джерелом якої є АТФ (первинний активний транспорт) або електрохімічний потенціал деяких іонів (наприклад, Na+, Н+). Якщо транспорт однієї речовини за допомогою переносника супроводжується перенесенням іншої сполуки в тому ж напрямку, то таке явище називається симпортом. Коли ж транспорт поєднаний з перенесенням речовини в протилежному напрямку, то це – антипорт.

Типовим прикладом такого білка-переносника є Na+,К+-АТФаза, яка працює за принципом антипорту, перекачуючи Na+ із клітин, а К+ – всередину клітини. Регулюється активність Na+,К+-АТФази за допомогою інгібіторів та активаторів. Інгібуючу дію на активність Na+,К+-АТФази проявляють серцеві глікозиди, наприклад, уабаїн (строфантин G), іони заліза, міді, деякі гормони (естрогени, адреналін, глюкагон). Підвищують активність ферменту амінокислоти, дипептиди карнозин і ансерин.


^ ХІД ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Д о с л і д 1. Отримання емульсії жиру.

Принцип методу. Поверхневоактивні речовини-емульгатори (фосфоліпіди, сфінголіпіди, жовчні кислоти, білки, мила) мають здатність утворювати дрібнодисперсну емульсію.

^ Матеріальне забезпечення: жовч, розчин мила, розчин білка, соди, рослинна олія, дистильована вода, штатив із пробірками.

Хід роботи. Для досліду готують 5 пробірок. У першу наливають 15 крапель дистильованої води, в другу – 15 крапель розведеної жовчі, в третю – 15 крапель розчину білка, в четверту – 15 крапель розчину мила і в п’яту – 15 крапель 1% розчину соди. У кожну пробірку додають по 3-4 краплі рослинної олії і одночасно струшують вміст всіх пробірок. У перших спостерігають розшарування нестійкої емульсії на жир та воду, а в інших – утворення емульсії.

Зробити висновок. Пояснити отриманий результат. Звернути увагу на те, що емульгування жиру содою зумовлене утворенням мила в результаті взаємодії натрію карбонату з присутніми в жирі вільними жирними кислотами.

^ Д о с л і д 2. Якісна реакція на жовчні кислоти (реакція Петенкофера).

Принцип методу. Реакція базується на утворенні забарвлених продуктів конденсації у разі взаємодії жовчних кислот з оксиметилфурфуролом. Останній утворюється з фруктози, що є продуктом гідролізу внаслідок додавання до сахарози концентрованої сульфатної кислоти.

^ Матеріальне забезпечення: жовч, 20% розчин сахарози, концентрована сульфатна кислота, штатив із пробірками.

Хід роботи. У пробірку наливають 10-15 крапель жовчі, додають 1 краплю свіжого розчину сахарози і злегка струшують. В іншу пробірку вміщують 10-15 крапель сульфатної кислоти. Розчин, що містить жовч, наслоюють на сульфатну кислоту. На межі розподілу рідин утворюється осад жовчних кислот і з’являється червоно-фіолетове кільце. У разі обережного струшування рідина набуває вишнево-червоного забарвлення.

Зробити висновок. Пояснити отриманий результат.

^ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ФАРМАЦІЇ ТА КЛІНІКИ
Дефіцит жовчі в кишечнику може бути пов’язаний із захворюваннями печінки, жовчного міхура або жовчних шляхів (жовчекам’яна хвороба). До жовчегінних препаратів належать холагол, алахол, холосас.

^ Д о с л і д 3. Кількісне визначення фосфоліпідів у сироватці крові.

Принцип методу. Фосфоліпіди осаджуються ТХО разом з білками крові. В осаді після мінералізації визначають вміст фосфору, на частку якого припадає 4% усередненої молекулярної маси фосфоліпідів (0,10-0,15 г/л ), тому загальний вміст фосфоліпідів визначають, перемноживши отриманий результат масової концентрації ліпідного фосфору на 25.

^ Матеріальне забезпечення: сироватка крові, 10% розчин ТХО, 56% розчин хлорної кислоти, розчин амонію молібденовокислого, 1% розчин ейкогену або аскорбінової кислоти, стандартний розчин калію дигідрогенфосфату (0,05 мг в 1 мл), центрифугальні пробірки, центрифуга, водяна баня, ФЕК, піпетки, пробірки, мікропіпетки.

^ Хід роботи. У центрифугальну пробірку наливають 0,2 мл сироватки крові, 2 мл дистильованої води. Добавляють 3 мл 10% розчину ТХО і через

1-2 хв центрифугують протягом 5 хв за швидкості 2000-3000 об/хв. Надосадову рідину зливають, не струшуючи пробірку. До осаду, що містить ліпопротеїни, додають 1 мл 56 % розчину хлорної кислоти і нагрівають на киплячій водяній бані протягом 20-30 хв (до знебарвлення розчину). Після закінчення мінералізації у пробірку наливають 5 мл води, 1 мл амонію молібденовокислого і 1мл 1% розчину аскорбінової кислоти, перемішують. Одночасно реакцію проводять зі стандартним розчином фосфору. До 1 мл стандартного розчину (0,05 мг/мл) додають 5мл води, 1мл амонію молібденовокислого та 1 мл 1% розчину аскорбінової кислоти, перемішують. Через 15-20 хв розчини колориметрують на ФЕК у кюветах з товщиною шару 10 мм проти води, використовуючи червоний світлофільтр (довжина хвилі 650-660 нм).

Розрахунок проводять за формулою:

Загальні ліпіди сироватки = Ед × 0,05 ×25 мг/мл або г/л,

Ест×0,2

де Ед – екстинкція дослідної проби; Ест – екстинкція стандартного розчину; 0,05 – вміст фосфору в стандартному розчині, мг/мл; 0,2 – об’єм взятої для досліду сироватки; 25 – перерахунок на загальні ліпіди.

Зробити висновок. При проведенні розрахунків звернути увагу на походження коефіцієнту 25.


^ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ФАРМАЦІЇ ТА КЛІНІКИ

Вміст загальних фосфоліпідів у сироватці крові 1,52-3,62 г/л. У здорових людей концентрація ліпідного фосфору – 1,97-4,68 ммоль/л. Середнє значення – 2,97 ммоль/л.

Визначення вмісту фосфоліпідів у крові має важливе діагностичне значення. Підвищення рівня фосфоліпідів у сироватці крові (гіперфосфоліпідемія) спостерігають при важкій формі цукрового діабету, нефрозі, обтураційній жовтяниці, постгеморагічній анемії, печінковій комі, алкогольному та вірусному гепатиті В (легка форма), хронічному панкреатиті (легка форма).

Зниження рівня фосфоліпідів (гіпофосфоліпідемія) спостерігається при атеросклерозі, анемії, гарячці, аліментарній дистрофії, захворюваннях печінки (важких формах гострого гепатиту, портальному цирозі і жировій дегенерації печінки), абеталіпопротеїнемії, розсіяному склерозі, прогресуванні атеросклерозу.

Для діагностики низки захворювань важливим є дослідження фракційного складу фосфоліпідів сироватки крові. Для цього широко застосовуються методи тонкошарової хроматографії ліпідів.

^ Д о с л і д 4.Якісне і кількісне визначення холестерину .

Принцип методу. Для виявлення холестерину застосовують ряд кольорових реакцій. Їх принцип полягає в тому, що холестерин за присутності водовіднімаючих засобів перетворюється із вторинного спирту на ненасичений вуглеводень.

^ Матеріальне забезпечення: 0,3%-ний розчин холестерину в хлороформі, концентрована сульфатна кислота, оцтовий ангідрид, сухі піпетки і пробірки, скляні палички.

^ Хід роботи:

1. Реакція з сульфатною кислотою (реакція Сальковського).У суху пробірку наливають 1 мл хлороформного розчину холестерину, нашаровують по стінці рівний об’єм концентрованої сульфатної кислоти і обережно збовтують. Після розшарування фаз спостерігають зміну: верхній (хлороформний) шар забарвлюється в пурпурно-червоний колір, нижній (шар кислоти) – в жовто-червоний колір із зеленкуватою флуоресценцією.

2. Реакція з оцтовим ангідридом (реакція Лібермана-Бурхардта).У суху пробірку наливають 1-2 мл хлороформного розчину холестерину, додають 5-6 крапель оцтового ангідриду, 1-2 краплі концентрованої сульфатної кислоти, ретельно перемішують суміш скляною паличкою. Спостерігають за появою яскраво-зеленого кольору. За високої концентрації холестерину спочатку може спостерігатися рожево-червоне забарвлення, яке швидко переходить у синє і зелене.

Зробити висновок. Звернути увагу на техніку безпеки при роботі з концентрованими хімічними сполуками.


^ Д о с л і д 5.Кількісне визначення холестерину в сироватці крові.

Принцип методу. Холестерин за присутності оцтового ангідриду і суміші оцтової і сульфатної кислот утворює сполуку зеленого кольору. Кількість холестерину визначають за інтенсивністю зеленого забарвлення методом колориметрії.

^ Матеріальне забезпечення: сироватка крові, реактив №1 (суміш крижаної оцтової кислоти, оцтового ангідриду, концентрованої сульфатної кислоти 1:5:1). Суміш готують на холоді. Сульфатну кислоту додають в останню чергу, по краплям, постійно перемішуючи. Одержана суміш повинна бути безколірною або злегка жовтуватою. Зберігати в холодильнику в темному посуді з притертим корком; стандартний (1,8 г/л) розчин холестерину зберігати в холодильнику. ФЕК, пробірки, піпетки.

^ Хід роботи. Всі пробірки, піпетки, кювети повинні бути сухими. У дві пробірки наливають 2 мл реактиву №1 (обережно) і додають: в першу пробірку - 0,1 мл стандартного розчину, в другу – 0,1 мл сироватки крові. Вміст пробірок перемішують шляхом струшування і ставлять у темне місце на 20 хв. Забарвлену в зелений колір рідину колориметрують на ФЕК за червоного світлофільтра (довжина хвилі 650-660 нм), у кюветах завтовшки 5 мм проти води.


Розрахунок роблять за формулою:

ЕД × Сст
Х =
Ест

де Х – вміст холестерину в досліджуваній сироватці , г/л; ЕД – оптична густина (екстинкція) досліджуваної крові; Ест – оптична густина (екстинкція) стандартного розчину; Сст – концентрація холестерину в стандартному розчині.

Коефіцієнт перерахунку в одиниці системи СІ (ммоль/л) дорівнює 0,0258.

Після проведення досліду зробити висновок. Пояснити отриманий результат. Звернути увагу на те, що для успішного проведення досліду хімічний посуд повинен бути обезжирений і абсолютно сухий.


^ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ФАРМАЦІЇ ТА КЛІНІКИ

У нормі в крові людини міститься 3-7 ммоль/л загального холестерину. Згідно з сучасними дослідженнями, верхня межа вмісту холестерину в плазмі крові практично здорових людей у віці 20-29 років – 5,17 ммоль/л. Високий рівень розвитку коронарного атеросклерозу у людей у віці 30-39 років і понад 40 років спостерігають за рівнів холестерину, що перевищують, відповідно, 6,21 та 6,72 ммоль/л.

Збільшення вмісту холестерину в крові (гіперхолестеринемія) спостерігається при атеросклерозі, цукровому діабеті, механічній жовтяниці, гіпотиреозі. Зниження холестерину в крові (гіпохолестеринемія) спостерігається при анеміях, голодуванні, туберкульозі, гіпертиреозі, раковому виснаженні, паренхіматозній жовтяниці, гарячкових станах, при введенні інсуліну.

Для профілактики та лікування атеросклерозу використовують дієтотерапію (обмеження холестерину, жирів з насиченими жирними кислотами, калорійності раціону, підвищене споживання поліненасичених жирних кислот, рослинної клітковини, пектинів), ліки різних механізмів дії (інгібітори синтезу холестерину, стимулятори синтезу жовчних кислот, препарати, які стимулюють синтез ЛПВЩ, підвищують активність ліпопротеїнліпази, зв’язують у кишечнику жовчні кислоти і обмежують їх всмоктування, препарати поліненасичених жирних кислот із морських продуктів), а також різні види плазмообміну, сорбції атерогенних ліпопротеїнів на спеціальних полімерах.


^ Визначення кінцевого рівня знань

Приклад тестового контролю кінцевого рівня знань

Тест 1

Лінолева та ліноленова кислоти є сполуками, які необхідні в організмі людини для синтезу простагландинів. Основним джерелом цих кислот є :

А. Їжа

В. Біосинтез жирних кислот

С. Розпад холестерину

D. Мікросомальне окиснення

Е. β-окиснення жирних кислот


Тест 2

Фосфоліпіди є структурними компонентами біологічних мембран. Такі властивості фосфоліпідів пов’язані з тим, що вони:

A. Мають високу молекулярну масу

B. Розчинні в органічних розчинниках

C. Полярні

D. Гідрофобні

E. Містять ненасичені жирні кислоти


1405874908526408.html
1406053109409695.html
1406147573475673.html
1406258826069369.html
1406419107915513.html